Продовжуємо серію оглядів публікацій, які варті прочитання. Цього разу про пошук відповідей на проблему співробітництва авторитарних держав.
Статтю про це написала Енн Пірс, а її стислий огляд підготував Єгор Валяренко.
Назва. Співробітництво авторитарних держав вимагає активізації американської зовнішньої політики.
(Authoritarian Cooperation Requires Elevated American Foreign Policy)
Автор. Anne Pierce
Видання. The National Interest
У цій статті авторка фокусується на обґрунтуванні потреби у більш рішучій та принциповій зовнішній політиці Сполучених Штатів Америки у світлі зміцнення позицій авторитарних режимів, як-от Росія, КНР, Іран, та співробітництва між ними. Вона звертає увагу на велику кількість нових викликів світопорядку, які стають все більш серйозними та небезпечними, і бачить у цьому, серед іншого, наслідки попередніх прорахунків та недопрацювань американської зовнішньої політики.
Загроза співробітництва між авторитарними режимами
Однією з основних проблем є те, що авторитарні режими, які раніше в основному діяли окремо, останнім часом активізують співробітництво у ряді сфер. Об’єднуючись навколо свого незадоволення однополярним західноцентричним світоустроєм, авторитарні держави підтримують один одного у порушеннях міжнародного права та внесенні хаосу в міжнародну політику.
Найбільше занепокоєння викликає таке співробітництво у сфері безпеки та оборони. Авторитарні держави укладають угоди про розвиток партнерства у різних сферах, проводять спільні навчання, обмінюються досвідом, технологіями та розвідданими. Одним з проявів цього стала підтримка Росії у війні проти України з боку Ірану та Китаю, які залучаються у постачанні озброєнь та товарів подвійного призначення, скуповують російські енергоносії, сприяють обходу західних санкцій та підтримці російської економіки, а також допомагають уникнути міжнародної ізоляції. При цьому озвучуються плани на подальше розширення відносин стратегічного характеру у відповідних сферах.
Глобальний вимір
При цьому можливості до збільшення впливу авторитарних режимів часто створюються самою системою, підтримуваною тими ж США та їхніми союзниками. Повноправне членство в органах системи ООН та інших міжнародних установах, які відповідають за дотримання міжнародного миру та безпеки, тих держав, основною ціллю яких є порушення цього миру, важко назвати доречним чи раціональним. Участь цих держав у діяльності таких інституцій підриває їхню дієвість та авторитет. У той же час активна економічна діяльність КНР, не стикаючись з жодним супротивом, збільшує залежність численних країн світу від економічних звʼязків з Китаєм, що викликає занепокоєння у світлі відновлення глобального геополітичного протистояння.
Регіональні проблеми
Спостерігаючи за вакуумом сили в окремих регіонах та не отримуючи рішучої відповіді, авторитарні держави вклинюються у регіональний порядок денний в таких регіонах, як Африка, Близький Схід та навіть Південна Америка, яка традиційно відносилася до «сфери впливу» США. Активна посередницька роль Китаю у близькосхідних питаннях, підтримка Іраном та Росією регіональних терористичних угруповань, вихід з ізоляції сирійського уряду – лише деякі з серйозних викликів, що постають перед американською політикою у цьому контексті.
Рекомендації
Основним висновком з описаних негативних тенденцій та викликів є те, що вони великою мірою стали наслідками американської політики, що не відповідала вимогам часу. Політика, яку США та їхні союзники вели після закінчення холодної війни, базувалася на вірі у те, що все найгірше вже позаду. Внаслідок таких переконань західні держави втратили пильність та не помічали або ігнорували певні процеси і тенденції у той час, поки їхні на той момент ще потенційні опоненти крок за кроком набирали силу та закріплювали свої позиції на міжнародній арені. Випробовуючи готовність США до рішучих дій у відповідь на агресивну політику, авторитарні держави не відчували серйозного супротиву, що лише підживлювало їхнє прагнення продовжувати та розвивати свій політичний курс.
Таким чином, для уникнення подальшого погіршення ситуації та якісної підготовки до майбутніх викликів американцям потрібно переглянути свою зовнішню політику на користь більш рішучої, принципової та проактивної позиції, яка попереджатиме дії авторитарних держав, а не реагуватиме на них.