Запитання „Телекритики”: – Що, на вашу думку, означатиме для країни можливе неприйняття конституційних змін з політреформи? Якщо це питання не буде результативно переголосоване у ВР – якими будуть подальші дії можливих кандидатів у президенти України
Відповідають: Сергій Герасимчук, Кость Бондаренко, Олександр Сушко, В’ячеслав Піховшек, Володимир Малинкович, Володимир Сівкович, Олексій Мустафін. Відповідають: Сергій Герасимчук, Кость Бондаренко, Олександр Сушко, В’ячеслав Піховшек, Володимир Малинкович, Володимир Сівкович.
Сергій Герасимчук, експерт Групи стратегічних і безпекових студій:
– Сам факт непроголосування у Верховній Раді змін до Конституції ще не є доконаним, отож говорити про нього зараз не можна. Після миттєвого шоку, який відчула більшість відразу після голосування, після заяв про поразку влади народні депутати – прихильники реформи – оговтались і розпочалося втілення нового сценарію. Йдеться про повторне голосування по проекту Закону 4105, причиною якого називаються порушення норм регламенту.
Тобто, не виключено, що голосування у четвер обернулося лишень генеральною репетицією, а разом з тим і перевіркою на міцність рядів більшості. Аналогію з генеральною репетицією викликав і загальний спокій у кулуарах в день голосування, і незначна кількість прихильників опозиції під стінами Верховної Ради.
З високою ймовірністю можна говорити про те, що політичну реформу буде реанімовано і історія знайде своє продовження. А відтак, діючі передвиборчі стратегії будуть ще на деякий час пролонговані.
Несподіваний для влади негативний результат роботи депутатів більшості під куполом, водночас, став сигналом того, що проект конституційної реформи був недостатньо узгоджений із усіма зацікавленими особами і, можливо, “утримання” від голосування ряду депутатів з фракції ППУ і Трудової України є пробним каменем, який у не такій віддаленій перспективі може перерости на серйозну претензію щодо отримання більш самостійної ролі в рамках більшості. І далеко не випадковим у цьому контексті видається неголосування обох Деркачів. Бо коли відхід від генеральної лінії дозволяють собі такі значні фігури, то це вже є знаком, що сама генеральна лінія потребує певної корекції.
Кость Бондаренко, політолог:
– Дуже хотів би помилитися у свої прогнозах. Але мені здається, що цей факт означає можливість розкручування варіанту третього терміну президентства Леоніда Кучми. Пояснюю чому. Річ у тім, що у даному випадку політреформа була лакмусовим папірцем, а саме – закладала велике протиріччя і велике конфліктне поле між основними суб’єктами і гравцями на політичній арені. Прем`єр-міністр конфліктував би з Президентом, Президент – з парламентом, у парламенті, скажімо, депутати постійно конфліктували б із керівництвом політичних партій, і так далі. Тобто була би велика війна всіх проти всіх. Це те, що залишив би Президент після себе своєму спадкоємцеві, в разі, якщо б він не йшов на вибори.
З іншого боку, є всі підстави вважати, що Леонід Кучма вже з самого ранку знав, що реформа буде провалена. Дуже є багато таких певних моментів, які вказують на це. Відомо, що Леонід Кучма проводив консультацію з окремими народними депутатами, при цьому він їх не переконував у тому, що вони мають голосувати. Далі – він проводив певні консультації з Володимиром Литвином, а також дуже близькі до Кучми батько і син Деркачі не брали участі у голосуванні – оці факти показують, що Леонід Кучма, можливо, дав десь добро на те, що політична реформа має буде проваленою. І це може свідчити, що фактично Леонід Кучма не полишає надії на балотування на третій термін.
Крім того, суттєво зростає роль Володимира Литвина. Литвин, очевидно, зараз стане доволі самостійною фігурою, він показав, що уміє вміло маніпулювати парламентом, уміє вміло проводити ту чи іншу вигідну йому або, скажімо, Президентові лінію. Як спікер він став чимось середнім між Олександром Морозом і Іваном Плющем, двома легендарними спікерами. І тепер його роль зростає, і він, очевидно, буде мати свою суттєво впливову силу і групу в парламенті, завдяки якій він буде проводити ті чи інші політичні рішення, впливати на політичне життя України, в тому числі в ході президентських виборів.
Розмови, які зараз ведуться про третю силу в політиці, в основному ведуться з прицілом на те, що в цій силі буде брати участь ряд політиків, в тому числі і Литвин.
Це два основні моменти, які випливають з цієї ситуації. І ще одне – провал політреформи свідчить про те, що, очевидно, тепер настає поступовий занепад ери Віктора Медведчука у великій українській політиці. Медведчук зараз, очевидно, зробить певні кроки для того, щоб відійти з активної політики у тінь хоча б на деякий час, оскільки це дуже великий удар по ньому і по його структурах. І вже можна однозначно прогнозувати забуття чи політичну смерть для такої фігури, як Степан Гавриш.
Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:
– Учорашнє нерезультативне голосування по політреформі означає невдачу найбільш масштабного політико-технологічного проекту влади останніх двох років. Це – особиста політична поразка В.Медведчука та СДПУ(о). Це тактична перемога опозиції в тому сенсі, що поразка влади є перемогою опозиції. Але в політиці однозначною перемогою опозиції є лише прихід до влади. Тому це ще не перемога, а, скоріше, “антипоразка”.
Ставки на президентську кампанію зростають. Сьогодні додатковий адреналін відчувають ті команди, які мають готових кандидатів у президенти, насамперед Ющенка і Януковича. Перші це демонструють, другі – приховують. Донецькі впритул наблизились до своєї мрії – мати свого шефа єдиним кандидатом в абсолютні президенти України зразка Кучми. Єдине, що може завадити їм – рішення діючого Президента йти на третій термін, ймовірність чого істотно зростає.
Питання єдиного кандидата почне розглядатись негайно. Йдеться про рішення особисто Президента. Якщо реформа похована остаточно, то протягом місяця Кучма визначиться: або йти самостійно (і стати невизнаним невиїзним Лукашенком-2), або ставити на Януковича. Хоча можна очікувати й чергових нестандартних кроків Медведчука.
В’ячеслав Піховшек, головний редактор „ТСН”, телеканал „1+1”:
– По-перше, коротко про процедурний бік голосування 8 квітня. Вже бачу із перших коментарів, що ті, хто був і є проти реформи, тиснутимуть саме на це. Чому? Як вони говорять, і це правильна позиція: демократія – це процедура. Це, ще раз кажу, правильна позиція, але не вичерпна позиція. Правильна позиція: демократія – це суть змін плюс процедура.
Невдача голосування може пояснюватися або діями чи бездіяльністю мажоритарників, мотиви яких не врахували під час попередніх голосувань, їхньою образою. Або цілеспрямованими діями впливових політичних гравців, які мають вплив чи дають дозволи на голосування цим мажоритарникам, мотивують їх грішми, чи обіцянками щось зробити в майбутньому, чи власним „дахом”. Або – комплексом всіх цих причин.
Незалежно від того, що будуть робити чи чого не робитимуть ті, хто був зранку 8 квітня за реформу, поставлю запитання – чи корисно те, що сталося, для України і як далі будуть розвиватися події?
Отже, в результаті голосування за два партійні виборні закони і підписання цих законів Президентом ми отримали партійно-виборну систему. З якою, якщо політреформа не пройде, не будемо знати, що робити.
Партії, і це ключове положення реформи, мають формувати уряд. А ми зараз маємо Конституцію, за якою партійні вертикалі не мають значення. Партійці, таким чином – за умови неприйняття конституційних змін – потрапляють у парламент і нариваються на ту ж процедуру призначення уряду, що була й до цього. А це абсолютна влада Президента. За таких умов партії приречені бути „клубами за інтересами”.
Далі. Без відсутності формування партіями уряду є фікцією будь-який парламентський контроль. Іронічно кажучи, його вимагав, наприклад, Микола Володимирович Томенко, коли казав, що СБУ має відзвітувати за матеріали генерала Кравченка. СБУ промовчало у відповідь на томенкове – не він їхній начальник і не він на них впливає. Тому і – „прохання проігнорувати”.
Це перші і видимі наслідки незавершеності реформи.
Кому вигідне неприйняття реформи? Тому, хто прагне всього об’єму влади. Їх двоє, цих персонажів – один від опозиції, один від влади. Якщо у виборах, при застосуванні всього, що є у влади, – перемагає її кандидат, країну, при, не виключено, серйозних міжнародних наслідках, не чекає реформа. У майбутньої влади немає мотивів. Те ж стосується кандидата від опозиції. Частина людей сподівається на його добру волю, що він піде на реформу. І дійсно: чогось серйознішого за добру волю, на що б можна було сподіватися, просто немає.
Ще один наслідок незавершеності реформи – надзвичайно жорстка боротьба на президентських виборах. Цитуючи класика, „в житті завжди є місце для подвигу, але краще бути подалі від цього місця”.
Володимир Малинкович, політолог:
– Вчерашнее голосование продемонстрировало, что никакого послушного Президенту большинства больше нет. От двадцати до тридцати депутатов, которые рассматривались как пропрезидентские, не голосовали за законопроект “Медведчука-Симоненко-Мороза”.
Причина в том, что Медведчук и Гавриш вели очень негибкую политику, пытаясь всё сломать через колено. Во время голосования закона о выборах на пропорциональной основе они практически игнорировали позицию депутатов-мажоритарщиков, в то время как был серьёзный шанс удовлетворить мажоритарщиков, не отказываясь от пропорциональной системы. Позиция Медведчука и Гавриша была настолько негибкой, что, мне кажется, Президенту следовало бы поставить вопрос об их профессиональной непригодности.
Внутри парламентского большинства есть разные позиции. Мы знаем об относительно независимой позиции Пинчука и других депутатов от “Трудовой Украины”. Мы знаем, что в “Регионах Украины” семь депутатов не голосовали. Это значит, что Янукович с командой намерены вести себя самостоятельно. Уверен, что Янукович не очень-то заинтересован был в проведении конституционных изменений. Прежде всего, потому, что у него много мажоритарщиков, и потому, что он – наиболее вероятный кандидат от партии власти в президенты, и явно хотел бы иметь почти неограниченные полномочия, которые представляет Президенту нынешняя Конституция, но которых не будет у него в случае конституционных изменений. Вероятней всего, партии Пинчука и Тигипко, и партии Януковича будут себя вести независимо и в дальнейшем.
“Наша Украина” лишь на словах говорит о том, что она заинтересована в демократических преобразованиях. Де-факто Ющенко заинтересован в том, чтобы стать украинским Саакашвили, то есть стать руководителем страны с неограниченными полномочиями.
Неголосовавшие Волков и Деркачи, несмотря на то, что они находятся близко к Президенту, сегодня в большой степени недовольны тем, что делает Медведчук…
Относительно того, что будет делать Медведчук? Во-первых, его ещё никто не уволил. Роль Медведчука, как “серого кардинала”, ещё очень велика. Сейчас, незадолго до президентских выборов, отстранить его будет не так просто Кучме, хотя вопрос, вероятно, такой будет стоять.
У Медведчука есть много вариантов. В новый парламент ему будет попасть несложно, причём для этого не надо даже места Кивалова. В любой момент можно кого-то из эсдеков-мажоритарщиков перевести, например, в правительство на какую-то должность, а на освободившееся место провести Медведчука. Но дело не в этом. Главное, что у него ещё остаётся партия, которую надо усилить, иначе она может даже трёхпроцентный барьер не преодолеть и это лишит возможности Медведчука серьёзно влиять на государственную политику. С кем он будет – сказать пока трудно, потому что во время президентских выборов явно не Медведчук будет основным оппонентом Ющенко. Думаю, что ставка будет сделана всё-таки на Януковича, поскольку шансы и рейтинг у него сегодня довольно высокие и приближаются уже к рейтингу Ющенко. У него выше рейтинг даже, чем у Симоненко. Главное ведь – чтобы у кандидата от власти рейтинг был выше, чем у Симоненко. Важно выйти во второй тур против Ющенко, а там голоса коммунистов будут отданы партии власти, особенно после перепалки между нашеукраинцами и коммунистами.
Принципиальных изменений в тактике влиятельных олигархических групп до президентских выборов не будет, но и прочностей в парламентском большинстве тоже не будет. Каждая из этих политических сил будет дистанцироваться. Конечно, Пинчук – наиболее влиятельная фигура, в сравнении с другими политиками большинства. Но хочу напомнить, что ещё более независимо вёл себя Пустовойтенко, который во время этого голосования предложил через Шевчука свой законопроект постановления о процедуре голосования. То есть, уже нет того единства большинства, но и рассыпаться оно совсем тоже не может, потому что тогда победа Ющенко обеспечена. Я думаю, что они всё-таки будут ориентироваться на Януковича. Только он имеет серьёзные шансы для конкуренции с Ющенко. Янукович с явно большим энтузиазмом будет бороться за президентское кресло после вчерашнего голосования, потому что он как раз захочет управлять страной полновластно, и здесь его интерес повышается.
Також “Телекритика” отримала заяву від позафракційного народного депутата Володимира Сівковича, де останній викладає своє бачення вчорашніх подій. Наводимо її повністю:
– Під час вчорашнього голосування за конституційні зміни совість і справедливість перемогли підлість і хабарництво. Результат учорашнього голосування за конституційні зміни повинен стати доброю наукою тим, хто намагається застосовувати до депутатів силу і підкуп. Адміністративний тиск і корупція не можуть бути альтернативою політичним домовленостям та компромісам.
У деяких коментарях моя відмова від участі у голосуванні трактується як нерозуміння, за який саме законопроект потрібно було голосувати, або як недисциплінованість.
Хочу заявити, що відмова від участі у голосуванні мотивувалась моєю свідомою громадянською та політичною позицією. Я підтримую ідею щодо чіткого розподілу повноважень між різними гілками влади. Але я проти затвердження такого розподілу під тиском, без обговорень та з порушенням чинних процедур. Метою змін до Конституції мають бути демократизація суспільства і знаходження компромісу між різними політичними силами. Результатом учорашнього голосування, навпаки, могли стати суспільний розлад заради монополізації влади окремими групами політиків.
Я готовий підтримати конституційні зміни у тому разі, коли вони стануть результатом повноцінної, а не опереткової суспільної дискусії та політичного порозуміння.
Олексій Мустафін, шеф-редактор ІАС телеканалу “Інтер”:
- Шансів провести реформу так, щоб її результати неможливо було скасувати, і до голосування було мало, а тепер їх практично не залишилося. Це, звичайно, неприємний подарунок для Віктора Медведчука. Але чи варто було жертвувати майбутнім країни, аби дошкулити одній особі чи одній партії?
“Слабкою ланкою” виявилися мажоритарники – стало зрозуміло, що Йосип Вінський видавав бажане за дійсне, коли казав, що президент “обов’язково знайде для них ідеологічні аргументи”. Гумор зрозумілий, але результат – від’ємний. Можливо, саме тому соціалісти з комуністами “перегнули палку”, не виявивши гнучкості ані в питанні про пропорційний закон, ані в питанні про імперативний мандат. Це велика помилка “лівих”. Але при всьому при цьому вони довели, що є послідовними і передбачуваними. Гадаю, що після історії з політреформою у Олександра Мороза додалося багато нових симпатиків. На мою особисту думку, навіть деякі партії нинішньої більшості цілком могли б підтримати його кандидатуру на президентських виборах, особливо в тому разі, якщо не буде єдиного провладного кандидата. А балотуватися Мороз тепер просто зобов’язаний – він обіцяв зробити це до голосування (майже дослівно: <якщо реформа не пройде – висуватиму свою кандидатуру>) і підтвердив після нього. Володимир Сивкович каже, що не голосував за реформу свідомо. Тим гірше для нього та інших мажоритарників, які зробили так само. Розуміючи його аргументацію, змушений визнати, що мені це нагадує вислів “назло маме отморожу уши”. Після ухвалення нових законів про вибори одномандатники могли зберегти свій вплив лише в разі затвердження політреформи. А тепер – кому вони потрібні? Принципово позапартійні вони зможуть балотуватися хіба що до сільради, до списків партій-прихильниць реформи їх братимуть лише мазохісти, до партій правої опозиції – лише філантропи, але там і для своїх місць не вистачає. Повернутися до мажоритарки? Але хто голосуватиме за неї? НУ і БЮТ? СПУ і КПУ? СДПУ(О) і НДП, яких вони “кинули”? Єдиний виграш мадоритарників – грошовий. Якщо їм справді дали гроші. Але ж одномандатники запевняють, що їх не брали. Можна, звичайно, набивати собі ціну, розповідаючи про майбутні репресії, але навіщо їх репресувати? Вони самі себе покарали.
А реформа відбудеться. Якщо не завтра, то післязавтра. І майбутнє саме за тими, хто прагне реформи. Якщо, звичайно, вони будуть послідовними і не відмовлятимуться від принципових позицій заради кон’юнктурних переваг.