Занурення Європейського Союзу у власні проблеми з ідентичністю, розширенням, бюджетом та кризами зрозумілими для більшості європейців, але загадковими для сторонніх, здавалося б мало позначитися і на зовнішній політиці цього унікального утворення. З точки зору психології, такий період мав би стати періодом саморефлексії і, як наслідок, викликати тенденцію до гальмування зовнішньополітичних ініціатив. Серед іншого мали б законсервуватися і відносини ЄС з Росією. Очевидно, що будь-які конфлікти з регіонально-потужним сусідом не є дочасними для об’єднаної Європи.
Вищенаведене було-б логічним і правильним твердженням, якби не один важливий факт. Кризи в Європі розгорнулися в повну силу вже після приєднання до ЄС нових членів – Польщі, Литви, Латвії та Естонії. Що стосується цих держав, то для них приєднання до Європейського Союзу навпаки, стало стимулом для розконсервації своїх відносин з Російською Федерацією та започаткування дискурсу з російськими партнерами на якісно іншому рівні. Щоправда, навряд чи це той дискурс, на який розраховувала Росія. Напевно і європейські чиновники не розраховували на таку активність з боку нових членів ЄС. В той же час – once you are in – you are in: тепер Європа не може лишатися осторонь полеміки нових членів з Росією і так чи інакше має втручатися у процес вироблення нового типу відносин Польщі та країн Балтії з Росією.
Схоже, що це вже усвідомили у Брюсселі і незабаром усвідомлять і у Москві.
Політика у торгівельних війнах
Для прикладу можна згадати про нещодавнє загострення відносин Росії з Польщею. Польща, безумовно, належить до тих нових членів Європейського Союзу, які мають високий потенціал регіонального лідера. І, вочевидь, явну неспроможність суттєво впливати на внутрішньоєвропейські процеси загалом, оскільки цю нішу вже давно зайняли такі гіганти ЄС як Франція, Німеччина та Великобританія, поляки намагаються компенсувати закріпленням за собою ключових ролей у формуванні східної політики Європейського Союзу.
Очевидно, така тенденція розглядається росіянами, яким важко розпрощатися з країною, яку вони традиційно вважали васалом, як неприйнятний. Відповідно, російська сторона вдається до дрібних “капостей”. Скажімо, заборона імпорту польської яловичини, деяких продуктів рослинного походження та м’яса птиці, аргументом чого є твердження про регулярні порушення російського ветеринарного законодавства польськими компаніями. Звісно, не можна заперечувати того факту, що такі порушення могли мати місце. Водночас, мимоволі виникає паралель із ситуацією у молдавсько-російських відносинах. Адже росіяни наклали ряд обмежень і на постачання продуктів з Молдови. Причому, на переконання більшості молдовських експертів, з політичних причин, а саме через незгоду президента Вороніна з російським баченням врегулювання Придністровського конфлікту, та й взагалі через надмірний відхід Молдови в бік ЄС.
Таким чином виникає враження певного дежавю: країнам, які остаточно позбулися васального ярма Радянського Союзу, Росія нагадує про своє існування обмеженнями на ввезення на свою територію продуктів харчування. Загалом така поведінка для “супердержави”, якою досі вважає Росію частина тамтешнього істеблішменту – банальна дріб’язковість. Проте, дуже знакова для аналізу методів, які РФ застосовує як аргументи зовнішньої політики. Такі аргументи більше підходять агонізуючому територіальному гіганту, ніж лідеру в регіоні.
Застосовуючи такі методи Росія не бере до уваги одного – в даному випадку російське керівництво свої шпильки стромляє вже не колишньому васалу, а новому члену Європейського Союзу. І якщо у випадку з Молдовою така гра ще могла б відбуватися у двосторонньому форматі, то у випадку з Польщею третій гравець не примусив себе довго чекати.
23 листопада цього року П. Мендельсон, Єврокомісар з питань торгівлі, вже заявив, що Європейський Союз готовий втрутитися у ситуацію, щоб зняти заборону на ввезення польської продукції до Росії. У своєму виступі перед Європарламентом Комісар наголосив, що Єврокомісія розслідує причини заборони на ввезення польського м’яса до Російської Федерація і вже зараз вбачає певні сумніви щодо існування реальних причин такої заборони. Позитивним моментом для Польщі є й факт зацікавленості ситуацією у Європарламенті. Адже європейські парламентарі, на відміну від деяких лідерів “старої Європи” мають менше сентиментів до російського керівництва, а отже спроможні на об’єктивний аналіз ситуації. Більш того, парламентарі мають реагувати на громадську думку щодо Росії в своїх державах, а на особливий позитив у такій думці розраховувати не доводиться. Причиною тому є нещодавній крок Польщі: польський уряд днями опублікував плани Організації Варшавського Договору (читай: Радянського Союзу) щодо ядерних ударів по Західній Європі. Згідно опублікованої карти під ядерні удари підпадали Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Данія…, мали постраждати Бонн, Франкфурт, Кьольн, Штутгарт, Мюнхен, Гамбург, Брюссель… Вочевидь, таке нагадування про “холодну війну” і свідчення реальної загрози з боку СРСР Європі не додає балів Російській Федерації, яка приміряє на себе образ Радянського Союзу. Вочевидь, непрямо цей фактор також впливатиме на позиції європейців у відносинах з РФ. І так само очевидно, що Росії важко буде пробачити публікацію колись таємних карт, яку здійснили поляки.
Черговий конфлікт на черзі
Зазначені факти не стосувались би України, якби не той факт, що на підході чергове протистояння Москви та Варшави, цього разу під акомпанемент Талліна, Вільнюса та Риги і не без вимушеної уваги до проблеми з боку Брюсселю. Польща та країни Балтії в один голос заперечують можливість побудови газопроводу через Балтійське море в обхід Польщі та України. Причини протестів здебільшого політичні, проте Варшава застосувала і більш чуттєвий для європейців аргумент. Такий газопровід може викликати і екологічну небезпеку через велику кількість хімічної зброї, захороненої на дні Балтійського моря ще з часів холодної війни. З такою аргументацією згодні і президенти Латвії, Литви та Естонії, які на нещодавній зустрічі в Талліні висунули ініціативу широкого обговорення, на рівні країн Балтії та ЄС загалом, побудови вже згаданого газопроводу.
Важливим фактом є те, що, стоячи на таких позиціях, і країни Балтії і Польща надають підтримку Україні. Більш того, під час свого прощального візиту до України 25 листопада А.Квасневськи на цьому зайвий раз наголосив.
Отже, підсумовуючи, можна дійти деяких висновків. Насамперед, Польща, як і країни Балтії, надто довго чекали можливості приєднатися до ЄС, щоб не використовувати авторитету цього об’єднання у своїй зовнішній політиці. Що ж стосується Брюсселю, то не зважати на такі кроки цих держав він не може. Особливо тоді, коли “демарші” країн “нової Європи” стосуються Російської Федерації. Адже у Європі до східного сусіда ставляться без особливого ентузіазму.
Що стосується Росії, то там схоже, ще не до кінця зрозуміли, що підходи до колишніх країн “радянського табору” і до країн “нової Європи” мають дещо різнитися. І якщо раніше РФ завжди могла говорити з позицій сили, то тепер треба враховувати, що в Брюсселі така позиція викликає роздратування і терпіти від Росії такого не збираються. Росія все-ж не США.
Зрештою, Україні слід звернути увагу на те, що саме т.зв. країни “нової Європи” схоже беруть на себе ініціативу у формуванні східної політики ЄС. Не можна оминати увагою і того, що в даний період значна частина цих країн до Києва налаштована лояльно. І само собою зрозуміло, що треба докладати якомога більше зусиль для того, щоб така лояльність була не ситуативною, а створювала б перспективи для довгострокового стратегічного партнерства.
9 країн Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону створили “Спільноту демократичного вибору”.
Про це сказано в декларації, підписаній країнами за підсумками форуму в Києві.
Згідно з документом, cпільноту створено як урядовий і неурядовий форум співробітництва для діалогу з розвитку й зміцнення демократії.
У “Спільноту демократичного вибору” ввійшли Україна, Молдова, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Македонія, Словенія, Грузія.
У декларації сторони заявляють наміри підтримувати через цей форум просування демократичних цінностей і стандартів для сприяння демократичним процесам і створення демократичних інституцій, обмінюватися досвідом у зміцненні демократії й повазі прав людини.
Вони також мають намір співробітничати з інституціями й міжнародними організаціями, громадянським суспільством й урядами з координації підтримання нових демократичних суспільств.
Вони також домовилися заохочувати повагу до демократії й прав людини й реагувати на загрози демократичному розвитку, серед яких корупція, організована злочинність, відмивання грошей, тероризм, подальше існування конфліктів у Європі й незаконна торгівля наркотиками, зброєю й людьми.
Країни домовилися показати приклад поваги до демократії й прав людини й закликали лідерів інших країн, які перебувають на шляху до демократії, заохочувати толерантність і взаєморозуміння, а також сприяти повазі до плюралізму, боротися з етнічною й релігійною ненавистю, насильством, сепаратизмом й екстремізмом, а також сприяти розвитку громадянського суспільства, неурядових організацій і незалежних засобів масової інформації.
У декларації сторони висловлюють надію, що місія Спільноти демократичного вибору послужить об’єднанню країн регіону в їхніх спільних зусиллях зміцнювати регіональне співробітництво й сприяти демократії, захисту прав людини.
Сторони заявляють, що і далі обговорюватимуть демократичні трансформації на різних форумах, включаючи Чорноморський форум для діалогу й партнерства в Бухаресті навесні 2006 року, саміт Балто-Чорноморського регіону у Вільнюсі в травні 2006 року й форум у Тбілісі восени 2006 року.
Як повідомляло агентство, у п’ятницю в Києві почався Форум “Спільноти демократичного вибору”.
У ньому беруть участь 23 країни, 9 з яких представлені Президентами.
У серпні Україна й Грузія заявили про намір створити співдружність демократій Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону “Спільнота демократичного вибору”.
http://www.ieac.org.ua/index.php?id=5&ch_id=22&ar_id=3687&as=0