Сергій Герасимчук – колонка для KyivPost
Інавгурація 23 березня Ніколае Тімофті, новообраного президента Молдови, поставила формальну крапку у довготривалій політичній кризі в цій країні.
Два з половиною роки тамтешній парламент не міг обрати главу держави, в той час як лідери партій інтригували, вели між собою сепаратні переговори та «війни» локального масштабу, заохочували розколи та провокували зради.
До певної міри події нагадували Україну впродовж 2005-2010 років, де після перемоги «помаранчевих сил» розподіл урядових посад та боротьба за важелі впливу призвели до розколу у таборі переможців і непримеренності колишніх однодумців.
Проте, на відміну від України, на порозі позачергових виборів у Молдові лідери парламнтськихз фракцій таки спромоглися порозумітися і відшукати компромісну фігуру, якою і став Ніколае Тімофті – Голова Вищої ради магістратури Республіки Молдова.
Очевидно, що новому президентові доведеться нелегко. З одного боку йому доведеться балансувати між лідерами політичних сил, що надали йому мандат довіри, а з іншого – шукати шляхи для вирішення зовнішньополітичних проблем, зокрема придністровського питання.
А між тим, перспектива врегулювання придністровської проблеми, на яку сподівались у Кишинеу, схоже, знову «заморожується».
Передусім, вже зараз можна говорити про те, що сподівання на добру волю лідера Придністров’я – Шевчука виявилися сильно перебільшеними. Не дочекавшись офіційного вступу на посаду Тімофті, ще 20 травня лідер невизнаної республіки у своєму посланні парламенту дав зрозуміти, що передусім прагне посилення «Придністровської державності».
Несподівано й Російська Федерація ввела у придністровську гру сильну фігуру. Нею став віце-прем’єр міністр Російської Федерації Дмитро Рогозін, якого, теж не чекаючи на інавгурацію Тімофті, президент РФ Медведєв своїм указом призначив спеціальним представником з питань Придністров’я.
Вже зараз у Кишинеу вкрай занепокоєні призначенням Рогозіна. Натомість сам високопосадовець саркастично коментує це у своєму Twitter-і словами: «я ще й рота розтулити не встиг, а в курятнику вже переполох».
Певні ускладнення у зв’язку з призначенням Рогозіна виникають і для України. Не секрет, що Київ останнім часом проявляв активність на Придністровському напрямі.
Зокрема, саме Україні належала ініціатива проведення 27 січня 2012 року у Одесі зустрічі прем’єр-міністра Молдови Філата з новообраним лідером Придністров’я Шевчуком, яка відбулася за участі Міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка.
На порядку денному у відносинах України з Молдовою є й низка інших гострих питань – скажімо, питання завершення демаркації українсько-молдовського кордону (включно з остаточним врегулюванням питання Новодністровської ГЕС), проблеми зі статусом власності (кількох кар’єрів та санаторіїв) успадкованої Молдовою та Україною від СРСР тощо.
Відсутність глави держави у Молдові на два з половиною роки відклало вирішення цих питань, проте тепер потреба їх врегулювання постає з новою гостротою.
Вочевидь, такий політичний супровід вступу на посаду свідчить, що президентство для Ніколае Тімофті буде більшою мірою викликом ніж сходинкою на шляху до успіху.
Від нього залежить, чи зможе Молдова вийти з крутого піке, у яке завела його політична та економічна криза і чи вдасться Молдові врегулювати спірні питання з такими потужними регіональними гравцями як Україна, Румунія та Росія.
Проте, з іншого боку, саме такі випробування і зможуть продемонструвати ким же насправді стане президент Тімофті – загальнонаціональним лідером нового штибу, що спроможеться досягти національного компромісу чи лишень «продуктом компромісу» кількох політичних сил.
http://www.kyivpost.ua/opinion/op-ed/sho-chekati-ukrayini-vid-novogo-prezidenta-moldovi-37140.html